Рукави — як писанка, а личко — як маків цвіт!

Вишиванка стала дрес-кодом чи й безкоштовною перепусткою до певних молодіжних тусівок та дискотек, особливо присвячених державним святам.

Окремим явищем повстали вишиванкові ходи наприкінці 2000-х, коли, не прив'язуючись до існуючих свят, однієї вишиванки стало достатньо як причини організації масової зустрічі. Подібні святкові прогулянки з українськими піснями, патріотичними гаслами, музикою найбільшу поширеність набули серед молоді 17-20 років, і регулярно відбуваються в багатьох містах України.

Вишиванкою в переносному значенні називають також і вишиваний візерунок в українському стилі. 

Орнаментація українських сорочок органічно поєднанна з кроєм, тому часто важко розрізнити прикрасу від спосібу зшивання, що часто виконує подвійну функцію. Так наприклад рукава чоловічих сорочок на Полтавщині та Дніпропетровщині пришиваються до станка спеціальною мережкою. Такими ж є і чернігівські розшивки червоною та синьою заполоччю. На Поділлі усі шви як чоловічих так і жіночх сорочок з'єднані мережкою. Перехідними від швів до оздоби є мережки, найпростішою формою яких є рубець. Кількість оздоблень на сорочці залежить від того чи це буденна чи святкова сорочка. 

День вишиванки – свято функціонально та ментально багаторівневе. Найпростіше в ньому – красиві та усміхнені українці. Та насправді одягнути вишиванку – це не тільки гарно виглядати, це оприлюднювати свою приналежність до українського народу, його історії, сьогодення та майбутнього; це засвідчувати свою позицію.